За розпорядженням Кабінету Міністрів України, школі присвоєно ім’я Івана Григоровича Скакуна.

Він жив лише дітьми, - шепоче калина

Він серце віддав їм, - говорить верба,

Ось тут він ходив, - промовляє журливо,

Його вже нема, - стиха мовить, - нема...

А мрії – то надії живуть серед нас.

Його вже немає? Неправда... Він з нами,

Бо мудрі слова його з нами весь час.

Іван Григорович Скакун – це людина з великої літери. Він не лише талановитий педагог, директор школи, а й прекрасний знавець мистецтва культури, природи.

„Хто плекає день наступний, сіє зерно, а хто плекає майбутнє, вирощує сад і дітей” – говорив І.Г.Скакун.

Він же все життя вирощував сад і квіти, виховував дітей, бо плекав майбутнє.

Все своє свідоме життя І.Г.Скакун сіяв розумне, добре, вічне. Цей засів буйним цвітом розквітає у серцях і справах численних вихованців.

Скакун Іван Григорович народився 10 квітня 1916 року в селі Миколаївка Новомосковського району на Дніпропетровщині.

Його батьки з діда прадіда були хліборобами.

Після закінчення робітничого факультету навчався в Ново московському та Луганському педагогічних інститутах.

Трудовий шлях почав вчителем хімії та біології в Велико-Янисольській середній школі.

23 грудня 1939 р вибув до лав Червоної Армії, де проходив службу до початку Великої Вітчизняної війни. Іван Григорович пройшов бойовими шляхами у складі ІІІ Білоруського фронту. Він був нагороджений п’ятьма урядовими нагородами.

А в цей час йому додому йшли фронтові трикутники від його учнів.

„Любий наш вчителю, коли нам довелося прощатися з Вами, то ми відчули себе осиротілими” – писав один із випускників. На пожовклих від часу листах стоять дати 1941, 1942, 1945 роки.

Після демобілізації працював директором Васильківської СШ № 1.

Напередодні нового навчального 1958-1959 років Івана Григоровича призначено директором Маломихайлівської середньої школи.

Село зустріло його сірими будівлями. Нелегкими були перші директорські кроки вчорашнього фронтовика.

Більше сорока років Іван Григорович Скакун, згідно з записами у трудовій книжці, віддав освіті. З них 18 був директором Маломихайлівської середньої школи Покровського району. Довгий творчий і неспокійний шлях був у Івана Григоровича. Він і голова районного методобєднання учителів хімії і біології, і науковий кореспондент Українського науково-дослідного інституту педагогіки і психології, і член республіканського комітету працівників освіти, вищої школи і наукових установ.

Іван Григорович позаштатний інспектор управління шкіл Міністерства освіти України, автор посібника „ Методи підвищення ефективності уроків хімії по темі „Окиси. Основи. Кислоти. Солі.”

Та перш за все – він вчитель.

Учні знали й любили хімію, із задоволенням виконували лабораторні та практичні роботи, які підтверджувалися дослідами.

І, мабуть, тому, його вихованці, беручи приклад зі свого наставника, обрали професію вчителя хімії та біології.

У справжні свята перетворювалися перший та останній дзвоники, на яких вручалися похвальні листи кращим учням школи, почесні грамоти.

Доброю традицією школи стали вечори зустрічі випускників різних років.

Іван Григорович – активний учасник конференцій, диспутів, нарад.

„Маломихайлівка – квітучий сад” – часто-густо говорив Іван Григорович. А стало воно таким завдячуючи його ж рукам і серцю.

Озеленення села і виховання він вважав за єдине і неподільне. В 1958 році був заснований клуб „Природолюб” найстаріший в області . Природолюбами стали всі учні школи. Ними закладено і вирощено 4 парки на площі 9 га та 3 березові гаї. Виростили алеї прекрасних порід дерев, які раніше не росли на території села: липи, каштани, голубі ялини, горобина, черемшина, ялівець, берези. Сотні туй прикрашали алеї, парки.

З кращих природолюбів створено гурток квітникарів.

В школі був закладений розарій з 86 сортів троянд. Гуртківці захоплювалися вирощуванням кращих сортів троянд зарубіжної селекції – найкращі з них „Конкорд”, „ Пайс-Чікаго” , „ Президент Лінкольн”, „ Джон Кеннеді”, „Бургунда”.

Нові рідкісні сорти нарцисів, тюльпанів, маків, гвоздик, клематисів, айстр, піонів забуяли різнобарв’ям.

А в 1964 році з Чехословаччини Іван Григорович привіз кілька пагонів нових сортів хризантем „ Братіслава”, „Злата Прага”. Також зав’язалося листування між дітьми двох країн.

Клуб „Природолюб” три роки підряд був учасником Виставки досягнень народного господарства, де за вирощені хризантеми отримав Диплом другого ступеню і грошову премію (1969, 1970, 1971р.)

Тонкий знавець мистецтва Іван Григорович був ініціатором створення в школі картинної галереї, де були зібрані сотні репродукцій робіт видатних художників. Для її створення було спочатку відраховано 300 карбованців за збір лікарської сировини, а згодом стало традицією дарувати картину школі випускним класом. Кращі учні були в галереї екскурсоводами.

А на шкільних канікулах учні школи обов’язково відвідували з екскурсіями міста нашої країни. Із задоволенням діти побували в Нікітському ботанічному саду, в музеї Чорноморського флоту в місті Севастополі, вперше побачили Чорне море.

Опорою і підтримкою у роботі Івана Григоровича Скакуна завжди була його сім’я. Його дружина – Євгенія Павлівна, вчитель географії цієї школи, розуміла і підтримувала чоловіка у будь-якій справі. Суворим і вимогливим був батько у вихованні своїх синів Олександра Івановича та Юрія Івановича, які зросли трудолюбивими, відданими у роботі. Своє захоплення хімією, квітами, мистецтвом Іван Григорович зумів передати синам, які стали справжніми професіоналами у медицині.

А як любили дідуся онучата Олександр, Євгенія та Іван, яким він віддав багато тепла свого серця.

А як Іван Григорович любив мистецтво! У шкільному актовому залі містилася картинна галерея(до речі, єдина в районі), де були зібрані копії картин видатних художників світу. Ми, учні, були тут екскурсоводами і добре знали того чи іншого художника, і ці знання передавали всім, хто відвідував галерею. А серед відвідувачів були і дорослі, і учні-гості з різних шкіл районів.

Іван Григорович викладав у школі хімію. Лабораторні роботи, хімічні диктанти, якими були насичені його уроки, змушували кожного не лише опанувати знання з хімії, а й поважати його вимогливість. „У вас, хлопці, - жартував він з старшокласниками, - повинна бути одна любов — хімія." Інколи були і сльози. Та ми схилялись перед його мудрістю, вмінням ставитись до нас, як до рідних дітей.

Слова вдячності за науку вчитись і жити говорили ми Івану Григоровичу на святі останнього дзвінка, на зустрічах випускників, проводжали його в останню путь...

В серці кожного випускника школи проросли зерна любові до науки, до природи, до прекрасного, які щедро дарував і вирощував Іван Григорович Скакун.

Учитись важко, а учить ще важче

Іван Григорович це знав завжди

Він учням віддавав усе найкраще

І сам сягав нової висоти

Нашій школі присвоєно ім’я Івана Григоровича Скакуна, тому ми обіцяємо гідно вчитися, любити свій рідний край, своє село і продовжувати його традиції.

Коментарi